Феномен «коучинг» у вищій школі є принципово новим напрямом в педагогічній науці і практиці, в основу якого покладено формулювання і максимально швидке досягнення мети шляхом мобілізації внутрішнього потенціалу, за-своєння провідних стратегій отримання результату, розвиток і вдосконалення необ-хідних здібностей і навичок.
В контексті даної теми коучинг – це взаємостосунки між викладачем і студентами, коли викладач ефективно організовує процес пошуку студентами кращих відповідей на питання, що їх цікавлять. Коуч допомагає студентам розвиватися, закріплювати нові навички і досягати високих результатів у своїй майбутній професії. Адаптація вищої школи до нових умов у соціальному, економічному, політичному житті може відбутися лише на основі позитивного ставлення до особистості студента, розкриття його можливостей.
Парадигма коучингу як особливого стилю навчальної взаємодії базується на наступних препозиціях:
– Люди здатні змінюватися лише в тих випадках, коли самі захочуть цього і готові до цього.
– Наші переконання щодо власних можливостей, напряму пов’язані з нашими досягненнями.
– Те, як ми визначаємо успіх, здійснює прямий вплив на наші досягнення.
– Ми обмежуємо наш потенціал рамками наших переконань (наприклад, передбачаючи, що певні речі неможливі через зовнішні або ситуаційні бар’єри).
– Люди вчаться лише тоді, коли дійсно залучені в процес.
– Ми можемо вчитися за допомогою всього, що ми робимо, проте навчання відбувається лише тоді, коли ми мислимо і будуємо плани на майбутнє.
– Для того щоб допомагати іншим, ми повинні безперервно прогресувати самі.
Принципи, якими керується коуч в процесі міжособистісної взаємодії:
1. Принцип усвідомлення й відповідальності. Усвідомлення передбачає відповідальність. Важливо перейти від мотивації «уникання невдач» до мотивації «досягнення успіху», зміни напряму «від» на напрям «до».
